Жінки душі моєї. Про нетерплячу любов, довге життя і добрих чаклунок

Ісабель Альєнде народилася 1942 року в Перу. Раннє дитинство провела в Чилі, в отроцтві і юності жила у Болівії, у Лівані.

• Називає себе «вічною іноземкою».
• Розпочала свою літературну карєру в журналістиці у Чилі і Венесуелі.
• У 1982 році її епічний дебют «Дім духів» став одним з легендарних романів латиноамериканської літератури.
• За ним зявилося багато інших, і всі вони здобули міжнародний успіх.

Після військового перевороту в Чилі 1973 року експатріювалася у Венесуелу, а з 1987 року живе як емігрантка в Каліфорнії. Її твори було перекладено сорока мовами і продано понад сімдесят мільйонів примірників: вона є найбільш читаною іспаномовною письменницею.

Альєнде отримала понад шістдесят міжнародних нагород, серед них 2013 Національну літературну премію Чилі у 2010 році, датську Премію Ганса Крістіана Андерсена (2012) 2013 за трилогію «Спогади Орла і Ягуара», а 2014 року 2013 Президентську медаль Свободи, найвищу цивільну відзнаку США. 2018 року Ісабель Альєнде стала першою іспаномовною письменницею, нагородженою медаллю пошани National Book Award у Сполучених Штатах 2013 за значний внесок у красне письменство.

«Дім духів», «Про кохання і морок», «Ева Луна», «Оповідки Еви Луни», «Нескінченний план», «Паула», «Афродіта», «Донька фортуни», «Портрет сепією», «Місто чудовиськ», «Моя вигадана країна», «Королівство Золотого дракона», «Зорро», «Ліс пігмеїв», «Інес душі моєї», «Сума днів», «Острів у глибині моря», «Щоденник Маї», «Гра у Ripper», «Японський коханець», «Там, за зимою», «Довгий пелюсток моря». Ісабель Альєнде поринає у спогади і пропонує нам зворушливу книжку про її ставлення до фемінізму і того факту, що вона є жінкою.

«Кожен прожитий рік і кожна зморшка розповідають мою історію», 2013 велика чилійська письменниця запрошує нас супроводити її у хвилюючій мандрівці, в якій переглядає свою життєтворчість. Розповідає про дуже важливих у її житті жінок: рідних Панчіту, Паулу, літагента Кармен Бальсельс, за якими тужить; видатних письменниць, бунтарок у мистецтві, зокрема Вірджинію Вулф, Маргарет Етвуд та Ів Енслер; а ще безіменних жінок, які пережили насильство, однак, сповнені гідності і відваги, підводяться і йдуть уперед.

• Усіх тих, хто незмінно супроводжував її по життю та її надихають: жінки її душі.

Вона міркує про рух #MeToo, про нещодавні соціальні заворушення в її рідній країні і про тривожну ситуацію, в якій усі ми живемо з приходом пандемії. І все це 2013 не втрачаючи тієї характерної для неї пристрасті до життя і наполягаючи, що попри вік завжди є час для любові.

Хай та що, доросле життя треба проживати, відчувати і насолоджуватися ним на повну силу.