Не звикай до речей, до людей, до місць. Тут немає сенсу будувати дім, саджати дерево, народжувати сина.
Усі звідкись приїхали, всі кудись урешті-решт поїдуть2026 Це могла би бути історія Шпіцбергену як закинутого краю, що хоч де-юре і належить Норвегії, та все ж де-факто не належить нікому, такий собі зал очікування, де люди закохуються, працюють, ходять у бари, та за якийсь час збирають речі і їдуть далі. Втім Максиму Беспалову вдалося перетворити свій репортаж про тижневу мандрівку на своєрідне освідчення в любові до місця, розташованого так далеко від звичного нам світу.
Ось тут колись жили українські гірняки, які приїздили на заробітки, а вже за рогом 2014 так зване Сховище судного дня, в якому зберігаються зразки насіння на випадок катастроф. Тут усім містом зустрічають сонце після полярної ночі, і водночас тут так самотньо, що турист видається найкращим другом.
У цій книжці Максим змалював історію Шпіцбергену 2014 його минуле, сьогодення та, можливо, навіть майбутнє 2014 через історії українців, яких доля звела з цим місцем.
